ОСВІТНІЙ ТУРИЗМ У ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ ТА ПОЗАШКІЛЛІ НАПРИКІНЦІ ХХ ‒ НА ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ

Анотація

Метою статті є аналіз розвитку освітнього туризму в закладах освіти та позашкіллі наприкінці ХХ ‒ на початку ХХІ століття та визначення його педагогічного значення. Актуальність дослідження зумовлена потребою осмислення освітнього туризму як форми практико-орієнтованого навчання, що поєднує пізнавальну, виховну, краєзнавчу, соціокультурну й оздоровчу складові. Методи. У дослідженні використано аналіз наукової літератури, історико-педагогічний метод, систематизацію, узагальнення та контент-аналіз нормативно-правових документів. Це дало змогу з’ясувати сутність освітнього туризму, визначити його форми, функції, організаційні засади й тенденції розвитку в закладах загальної середньої та позашкільної освіти. Результати. Установлено, що в досліджуваний період освітній туризм розвивався як важлива форма пізнавальної, виховної та практико-орієнтованої діяльності учнівської молоді. Його основними формами були навчальні екскурсії, туристські походи, краєзнавчі експедиції, польові заняття, музейні практики, освітні маршрути, гурткова й проєктна робота. У школі він реалізовувався переважно через предметні екскурсії з історії, географії, біології, літератури та мистецтва, а в позашкіллі набув більш системного характеру завдяки діяльності центрів туризму і краєзнавства, гуртків, клубів юних туристів та екскурсоводів. З’ясовано, що участь у туристсько-краєзнавчих заходах сприяла розвитку пізнавальної активності, дослідницьких умінь, комунікативних навичок, уміння працювати в команді, відповідального ставлення до природи, історії та культури рідного краю. Висновки. Доведено, що освітній туризм наприкінці ХХ ‒ на початку ХХІ століття був важливим засобом оновлення шкільної та позашкільної освіти. Його педагогічне значення полягає у поєднанні навчання з практичним досвідом, формуванні ключових компетентностей і соціалізації учнівської молоді